День, коли почалась війна…
Ранок… У моїй пам’яті не всі ранки чи вечори. Але ранок 24 лютого запам’ятався на все життя. Здивування…, сум…, страх…, кров…, сльози…, вибухи були його супутниками. Не завжди пам’ятаю, що було вчора. Проте не можу забути, що переповнювало мою душу майже рік тому. Телевізор не вимикали, робота не ішла до рук, голова переповнена думками та новинами, проблеми, здавалося, всі дріб’язкові, і їх можна вирішити. Переживання за рідних, знайомих і незнайомих. Не вірилося, що прийшла війна.
У душі зароджувалась ненависть. Вона продовжує рости.
Учень 10 класу Васильчук Іван
Рік…
Я пам'ятаю той жахливий ранок,
Коли прийшов найгірший час,
Коли війна розбудила важкі рани!
Ці рани не загояться вже в нас…
Ми будем завжди пам‘ятати,
Як сина проводжала мати зі словами :
«Синочку, повернись живим!»
Ми вас не пробачимо ніколи,
Кати прокляті, вбивці й крадії.
Ви скільки вже там наших повбивали?
Для чого? Хто ж вам що зробив?
Ви вбили діточок малих, які хотіли гратися, гуляти…
А зараз вони там, у вишині, і вже не зможуть маму обійняти!
І з того часу цілий рік минув, коли москаль проклятий все руйнує.
Ви розбомбили душі стареньких матерів, у яких син «на передку» воює!
А скільки вже там полягло за нашу правду, віру й перемогу!
Щораз молюся і прошу, щоб там, на небі, у них було все добре!
Цілий рік ми вже це терпимо!
Нас ніколи вам не подолати,
Ми - незалежні, вільні та завзяті!
І зовсім скоро кожен воїн ЗСУ повернеться додому,
І обійме ту, яка молилась, вірила, чекала!
Дружина, донька або ж старенька сива Мама…
Учениця 7 класу Гаврилюк Єлізавета